– Був собі дід Нетяжка,
Була у нього сермяжка,
На голові шапочка,
На спині латочка,
Чи хороша моя казочка?
– Хороша!
(відказує слухач)
– І ти кажеш – хороша,
І я кажу – хороша.
Читати ділі

Скажу вам, діти, казку:
Приніс зайчик дров в'язку,
Поколов їх дрібненько,
Зварив кашку хутенько.
Кашка була солоденька,
Моя казочка коротенька.

Кажу, кажу казку
Про бабу Палажку.
Про діда Петруся –
От і казочка уся.

Були собі дід та баба,
Мали вони сиву кобилку,
Поїхали вони в долинку,
Накосили сінця повні драбенця.
Файна байка з кінця.
Казати чи перестати?
Як казати, то казати.
Були собі дід та баба...

– Скажу вам байку:
Курив пес файку
На довгім цибушку,
Опалив собі вушко.
– Де тото вушко?
– На столі лежало.
– Де той стіл?
– Огонь спалив.
– Де той огонь?
– Вода згасила.
– Де тота вода?
– Горобчики випили.
– Де тоті горобчики?
– На дереві сиділи.
– Де тото дерево?
– Баба спалила.
– А де тота баба?
– Вилізла на граба.

Ішла киця з міста,
Несла ринку тіста.
Здибав її баранчик:
– Ходи, кицю, в танчик,
– Я не піду в танчик,
Болить мене пальчик.
– А що тобі в пальчик?
– Собака вкусила.
– А де та собака?
– У море поплила.
– А де теє море?
– Когут воду випив.
– А де той когутик?
– Пішов собі в кутик.

– Киця-мура, де ти була?
– У попа.
– Що робила?
– Кози пасла.
– Що запасла?
– Кусок масла.
– Де те масло?
– Киця з’їла.
– А де киця?
– В ліс побігла!