Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0
|
|
Всього матеріалів у каталозі: 29 Показано матеріалів: 1-20 |
Сторінки: 1 2 » |
Сортувати за:
Дате ·
Названию ·
Комментариям ·
Просмотрам


Раз був, де не був, у тій землі, де уже край світу, один чоловік: бідненький, худобненький, як церковна миша. А мав трьох синів. Поставні, вродливі, міцні, як дуби, хлопці. А надто Іванко — такий красний і ґречний, що з нього лиш радіти, якби був достаток. Але тут злидні, а де злидні, там і краса не тішить. Так чоловік та його сини жили з дня на день, із року на рік і все чекали, що невдовзі обернеться світ і щастя загляне й до їхньої хижки. Айбо світ не хоче обернутися, а щастя обходить хижу бідняка. Читати далі
|

В одному селі жив сирота Іванко. Як умирали його тато й мама, то лишили йому стару хатку і городу латку. А в тому селі був дідич Стульморда. Люди його обходили десятою дорогою, бо ніхто з ним не хотів мати дочиніння. Якось дідич став коло Іванкової хати і крикнув: — А ти хто такий? Читати далі
|

Був собі дід да баба. У діда дочка, і в баби дочка. От і пішли вони в гай по ягоди. Так дідова збирає да й збира, да й назбирала повну миску, а бабина візьме ягідку, то і з'їсть. От і каже дідова: — Ходімо, сестро, додому, поділимось. От ідуть да йдуть шляхом, а бабина говорить: — Ляжмо, сестро, відпочиньмо. Полягали, дідова, втомившись, заснула, а бабина взяла ніж да й устромила їй у серце, да викопала ямку, да й поховала її. А сама пішла додому да й каже: — Дивіться, скільки я ягід назбирала. А дід і пита: — Де ж ти мою дочку діла? Читати далі
|

В одного чоловіка був собака Сірко — тяжко старий. Хазяїн бачить, що з нього нічого не буде, що він до хазяйства нездатний, і прогнав його від себе. Цей Сірко никає по полю; коли це приходить до нього вовк та й питає: — Чого ти тут ходиш? Сірко йому: — Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, а я і ходжу тут. Тоді вовк йому каже: — А зробить так, щоб тебе хазяїн ізнов прийняв до себе? Читати далі
|

Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує — пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить. От біжить, аж хлопці товар женуть до води. — Здорові були, хлопці! — Здорова, лисичко-сестричко! Читати далі
|

Був один цар і мав трьох синів. Два були розумні, а один дурний. Той цар був уже в глибокій старості. Однієї ночі мав він красний сон: снилося йому, що є така вода, коли вмитися нею, то можна стати молодим. Рано пробудився він, став оповідати своїм синам і сказав: — Котрий з вас дістане мені тієї води, наполовину царства матиме. Відозвався старший син: — Я вам, тату, дістану тієї води. Читати далі
|

Одного разу зібрались всі звірі докупи і почали радиться між собою, кого наставить царем, щоб був порядок і щоб був у них правдивий суддя, котрого всі щоб боялись і слухались. На цей раз діла довести до кінця не довелось, бо не всі були в зборі, самих великих і сильних звірів не було на сходці. Тут вони порішили загадать всім звірям, щоб зібрались всі докупи з малого до великого і обсудили діло як слід. В назначений день зібралась повна сходка звірів. Прийшли всі до одного. Читати далі
|

Десь за горами, за лісами, не знати в якій державі жив раз один цар. Старий уже був. Держава велика, а наслідника нема. Тільки одна донька. Підросла дівка, вже на одданні, і цар почав думати, як би дочку видати заміж, зняти клопіт із старечих плечей: керувати на старість державою — то не легка справа! Дав по всіх сусідніх краях знати, аби приїздили до нього сватачі. Який хлопець полюбиться доньці, той візьме її за жінку. Як це оголосили, з усіх сторін світу почали сходитися герцоги, барони та і прості хлопці, хто дуже красивий був. Кожний хотів статися царем і взяти собі красуню за жінку. Читати далі
|

Було собі два брати — один убогий, а другий багатий. От багатий колись ізласкавився над бідним, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову, каже: — Потроху відробиш мені за неї. Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому багачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові: — Віддай мені корову назад! Той каже: — Брате! Я ж тобі за неї відробив! — Що ти там відробив,— як кіт наплакав тієї роботи було, а то таки корова! Віддай! Бідному стало жалко своєї праці, не схотів віддати. Пішли вони позиватися до пана. Читати далі
|

Зосталися три брати сиротами — ні батька, ні неньки. І дома нема нічого — ні хазяйства, ні хати. Ото й пішли вони всі втрьох найматися. Ідуть та й думають: «Коли б натрапити на доброго хазяїна!» А йде дід старий, борода біла. Зустрів братів та й питає: Куди це ви, дітки, йдете? А вони кажуть: — Найматися. — Хіба в вас свого хазяйства нема? Читати далі
|

Жив колись в старовину цар з царицею. У них замолоду не було дітей, а при старості родився один син. Вони дуже зраділи. Ну, виріс той син, вирішили вони його оженити. А він і каже: — Поки не дістанете мені такого коня, що жар їсть, полум'я п'є, на дванадцять верст земля гуде, як біжить, і листя на дубах осипається,— то я довіку женитись не буду! Цар зізвав усіх богатирів, почав розпитувать: — Може, з вас хто знає або чув, де такий кінь є, що жар їсть, полум'я п'є, а як біжить, то на дванадцять верст земля гуде і листя на дубах осипається?.. Усі кажуть, що ніхто не бачив і не чув такого, і дістать не можуть... Цар розіслав по всій землі газети: — Може, хто чув або сам дістане, то нехай до мене приходить. Попала одна така газета у якусь волость, прочитали. Читати далі
|

Був собі бідний чоловік, не мав звідки жити, бо не було в нього ні землі, ні худоби. Пішов якось він у ліс лико дерти. А чорт угледів. Приходить до нього й питає: — Що ти робиш? — Деру лико! — Нащо? — Буду плести сітки та ловити дідьків! — То й мене зловиш? — А ти ж думав, що як? От тільки не стережися! — Не лови мене, я тобі дам бочку грошей! — Занеси ж мені додому. Чорт узяв і заніс. Питається: — Коли будеш ловити? — Взавтра. Читати далі
|

Колись була птиця жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця — давай вони зерном ділитися. От одне зерно зайве було. Миша каже: — Нехай мені буде! А жайворонок каже: — Нехай мені! Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися. Потім миша каже: — Ну, я лучче перекушу. Цар на це діло згодився. Миша тільки взяла зерно в зуби та в нору й побігла. Тут цар-жайворонок збирає всіх птахів, щоб звоювати царицю-мишу, а цариця скликає всіх звірів—і почали війну. Як вийшли в ліс,— то що звірі хочуть яку птицю розірвати, то вона на дерево; або птиця як візьме, літаючи, бити звірів, то вони в нору... Читати далі
|

Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчину. Ото прийшла черга вже і до дочки самого князя. Нічого робить, коли давали городяни, треба й йому давать. Послав князь свою дочку в дань змієві. А дочка була така хороша, що й сказати не можна. То змій її і полюбив. От вона до його прилестилась та й питається раз у нього: — Чи є,— каже,— на світі такий чоловік, щоб тебе подужав? — Є,— каже,— такий у Києві, над Дніпром. Як затопить хату, то дим аж під небесами стелиться; Читати далі
|

Був собі один чоловік, мав шестеро синів та одну дочку. Пішли вони в поле орати і наказали, щоб сестра винесла їм обід. Вона каже. — А де ж ви будете орати? Я не знаю. Вони кажуть. — Ми будемо тягти скибу від дому аж до тії ниви, де будемо орати,— то ти за тією борозною і йди. Поїхали. А змій жив над тим полем у лісі та взяв тую скибу закотив, а свою витяг до своїх палаців. От вона як понесла братам обідати та пішла за тією скибою і доти йшла, аж поки зайшла до змієвого двора. Там її змій і вхопив. Поприходили сини ввечері додому та й кажуть матері. — Ввесь день орали, а ви нам не прислали й пообідати. — Як-то не прислала? Адже Оленка понесла, та й досі її нема. Я думала, вона з вами вернеться. Чи не заблукалась? Брати й кажуть. — Треба йти шукати її. Читати далі
|

В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати,— нехай лучче в лісі ходить». Покинув його й сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає його: — Що ти таке? Читати далі
|

Ходив собі Вовчик-братик по лісі, ходив, та й надибала його тяжкая пригода. Побачили його ловці-молодці та й почали за ним гнатися. Тікав Вовчик лісом, лісом, а далі прийшлося вибігти на биту дорогу. А дорогою в тій хвилі йшов з поля чоловік з мішком і ціпом. Вовк до нього: — Дядечку, голубчику! Змилуйся надо мною, сховай мене в мішок! За мною ловці-молодці гонять, хотять мене віку збавити. Читати далі
|

Був собі на світі бідний селянин і мав він двох синів. Один парубок як парубок, а другий зроду на ноги слабий, ходити не може. Якось у жнива пішли всі в поле, зостався слабий сам у хаті. Коли це приходить старець із білою бородою і просить чогось напитися. — Рад би, дідуню, дати вам пити,— каже хлопець,— та не можу встати. — Іди й принеси! — каже дід. І так він ото вимовив, що хлопець забув про свою недужість, встав і пішов. Приніс кварту пива, дід надпив трохи, а решту наказав хлопцеві випити. — Що ти тепер в собі чуєш? — питає. — Чую — така в мене сила ввійшла,— каже хлопець,— що дайте мені, дідуню, об що обпертись, то світ переверну. — Забагацько в тобі сили,— каже дід,— піди ще пива принеси. Приніс хлопець, дід і наказав йому всеньке випити. Читати далі
|

Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку. От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже: — Тут я буду жити! Коли це жабка плигає та й питає: — А хто-хто в цій рукавичці? — Мишка-шкряботушка. А ти хто? — Жабка-скрекотушка. Пусти й мене! От уже їх двоє. Коли біжить зайчик. Прибіг до рукавички та й питає: — А хто-хто в цій рукавичці? — Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто? — А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене! — Іди! От уже їх троє. Коли це біжить лисичка — та до рукавички: — А хто-хто в цій рукавичці живе? Читати далі
|

Один чоловік піймав соловейка і хотів його з'їсти. Але пташок каже до нього: — Ні, ти мною не наїсися, чоловіче; краще пусти мене, і я тебе навчу трьох речей, які тобі у великій пригоді стануть. Той чоловік втішився і пообіцяв відпустити, якщо той добре скаже. І каже соловейко: — Ніде того не їж, що не годиться. Ніде того не шкодуй, чого вже не можна повернути. Ніколи річам неподобним не вір. Читати далі
|
|
Контакти |
:) (093) 46-46-831 (097) 215-40-46 kotygoroshko.com.ua info@kotygoroshko.com.ua
з 10:00 по 19:00 субота - з 10:00 по 14:00 Доставка по Україні
|
Наші партнери |

|
|