Пошук
Навігатор
Інтернет-магазин
Статті
Розваги для дітей
Фото малят
Зворотній зв'язок

Спец. пропозиції

Наше опитування
Чи подобається Вам дизайн сайту?
Всього відповідей: 381
Статистика
Онлайн всего: 3
Гостей: 3
Пользователей: 0


Форма входу
Логін:
Пароль:


Головна » Розваги для дітей » Казки » Казки Олександра Пушкіна

Казка про мертву царівну і про сімох богатирів. Частина 2

Поміж тим цариця злая
Про царівну споминає,
Заздрість жить їй не дає.
А на дзеркальце своє
Довго приндилась і злилась,
Та нарешті спохватилась
І, через багато днів,
Перед ним, забувши гнів,
Любуватись знову стала
І, всміхаючись, сказала:
«Здрастуй, дзеркальце! скажи
Та всю правду покажи:
Чи ж на світі я миліша,
Всіх рум’яніша й біліша?»
Каже дзеркальце їй так:
«Ти прекрасна, знає всяк;
Та щаслива і здорова,
Серед темної діброви,
У семи братів лісних
Та, що наймиліша всіх».
І цариця налетіла
На Чорнявку: «Як ти сміла
Обдурить мене? і в чім!..»
Та призналася в усім:
Так і так. Цариця злиться,
Рогачилном їй грозиться,
І поклала – чи не жить,
Чи царівну погубить.

Раз царівна молодая
Братів милих виглядає,
Прядучи перед вікном.
Раптом чує як притьмом
Пес загавкав, і дівиця
Бачить: вбогая черниця
Ходить по двору й ціпком
Городи́ться перед псом.
«Жди, бабусенько, хвилинку,
Їй кричить вона з будинку, –
Пригрожу сама я псу,
І тобі щось принесу».
Їй відказує черниця:
«Ох, дитя моє, дівице!
Пес проклятий налетів,
Чуть до смерті не заїв.
Подивися, як він скочив!
Йди сюди». – Царівна хоче
Вийти й хліба узяла,
Та лиш з ґаночка зійшла,
Як собака вмить під ноги –
Заступає їй дорогу;
Лиш стара йти через двір,
Він неначе лютий звір
На стару. «Що це за диво?
Кепсько виспався, можливо, -
Їй царівна так кричить: -
На ж, лови!» - і хліб летить.
Хліб старенька упіймала:
«Дякую тобі, – сказала, –
Бог тебе благослови,
Ось за це тобі, лови!»
Й до царівни соковите,
Наче золотом покрите,
Прямо яблучко летить...
Пес як скочить, заскавчить...
Та царівна вже у руки
Хвать – впіймала. «Буде скука
Їж, серденько, стиглий плід.
Вдячна тобі за обід».
Так старенька їй сказала,
Поклонилася й пропала...
І з царівною у дім
Пес біжить - неладно з ним:
Сумний погляд, грізно виє,
Наче псове серце ниє,
Наче хоче їй сказать:
Кинь! – Вона ж його плескать,
Гладить ніжною рукою;
«Що, Соколку, що з тобою?
Ляж отут!» - У дім зайшла,
Двері щільно притягла,
Знов над прядивом схилилась
Ждать господарів й дивилась
Все на яблуко, яке
Повне соку та м’яке,
Таке свіже і духмяне,
Золотисте і рум’яне,
Боки медом налились,
Видно зернятка наскрізь...
Зачекать вона хотіла
До обіду; не втерпіла,
В руки яблучко взяла
До уст ніжних піднесла,
Потихеньку угризнула
І кусочок проковтнула...
О, душа моя, в ту ж мить
Стало в грудях їй душить,
Білі руки опустила,
Плід рум’яний обронила,
Потемнів у неї зір,
На лавки під образи
Головою тяжко впала
Й нерухома, тиха стала...

В пору ту брати гуртом
Поверталися верхом
З молодецького змагання.
Їм назустріч з завиванням
Пес біжить і до двора
Їх веде. «Не до добра! –
Брати кажуть, – не чекали
Ми печалі». Прискакали,
Входять, ахнули. Умить
Пес до яблука біжить,
З гавканням схопив, озлився,
Проковтнув його, звалився
І за мить одну сконав.
Знать, була там трутина́.
Перед мертвою сестрою
Всі схилилися з журбою
І з сльозами на очах,
З молитвою на устах,
З лавки взяли, обрядили,
Хоронить її хотіли –
Передумали. Вона,
Наче схована у снах,
Свіжа, тиха так лежала,
Тільки дихання не мала.
Брати ждали так три дні,
Та вона лишилась в сні.
Справивши обряд печальний,
В домовину, всю криштальну,
Труп царівни всі разом
Положили і гуртом
Понесли в порожню гору,
І в опівнічну там пору
Труну на шести стовпах,
На чавунних ланцюгах,
Обережно пригвинтили,
Ґратами огородили;
І, мертвій сестрі своїй
Кладучи уклін земний,
Старший мовив: «Спи у гробі;
Раптом згасла, жертва злоби,
На землі твоя краса;
Дух твій приймуть небеса.
Щиро ми тебе кохали,
Для милого вберігали –
Та ніхто тебе не взяв,
Тільки склеп оцей прийняв».

В той же день цариця злая
Добру вісточку чекає.
Тайно дзеркальце взяла
І питання задала:
«А чи ж я, скажи, миліша,
Всіх рум’яніша й біліша?»
Каже дзеркальце їй так:
Ти, царице, скаже всяк;
Ти на світі всіх миліша,
Всіх рум’яніша й біліша».

За коханою смутний
Королевич молодий
Поміж тим по світу скаче.
Та не знайде! Гірко плаче,
І кого б не запитав,
Всіх питанням дивував;
Хто у очі засміється,
Хто скоріше відвернеться;
То ж до сонця під кінець
Вже звернувся молодець:
«Миле сонечко! Ти ходиш
Цілий рік по небу, зводиш
Зиму й теплоту весни,
Всіх нас бачиш з вишини,
Чи ж відмовиш мені в звіті?
Чи не бачило десь в світі
Ти царівну молоду?
Наречений я». «Де йду, –
Ясне сонце відказало, -
Я царівну не стрічало.
Не лишила вона слід.
Може місяць, мій сусід,
Де-небудь її примітив,
Або слід її помітив».

Єлисей в журбі своїй
Час очікує нічний.
Тільки місяць показався,
Він за ним в мольбі погнався.
«Місяць, місяцю, дружку,
Позолочений ріжку!
Ти встаєш в пітьмі глибокій,
Круглолицій, світлоокий,
І прекрасний ти такий,
Що дивуються зірки.
Чи ж відмовиш мені в звіті?
Чи не бачив десь на світі
Ти царівну молоду?
Наречений я». «Де йду, –
Йому каже місяць ясний, –
Я не бачив діву красну.
На сторожі тут стою
Тільки в чергу я свою.
Без мене царівна-врода
Тут пробігла». – «Як же шкода!» –
Королевич відповів.
Ясний місяць далі вів:
«Зачекай, про неї може
Вітер знає. Він поможе.
Ти у нього запитай,
Не печалься, прощавай».

Втоми Єлисей не знає,
І до вітру вже гукає:
«Вітре, вітре! Государ,
Ти ганяєш зграї хмар
Ти гойдаєш хвилі в морі,
Всюди вієш на просторі,
Не боїшся ти нікого,
Хіба може тільки бога.
Чи ж відмовиш мені в звіті?
Чи не бачив десь на світі
Ти царівну молоду?
Наречений я». Я дув, –
Каже вітер неупинний, –
Аж за річку тихоплинну;
Є висока там гора,
І глибока в ній нора;
В тій норі, де тьма печальна,
Домовина вся криштальна
Гойдається між стовпів.
Нічиїх нема слідів
Навкруги тої пустині –
Наречена в домовині».

Вітер далі пошугав.
Королевич заридав
І направивсь до пустині,
Щоб кохану в домовині
Ще побачити хоч раз.
Ось іде; і піднялась
Перед ним гора висока
Пусто скрізь, де гляне око;
Під горою темний вхід.
Він туди прискорив хід.
Перед ним, в імлі печальній
Мерехтить труна криштальна,
І в криштальній тій труні
Спить царівна в вічнім сні.
Об труну, де була мила,
Він ударився щосили.
Кришталь тріснув.
Діва вмить Ожила.
В труні сидить,
Вражена все оглядає,
Ланцюги її гойдають,
Й каже: «Як багато днів
Пробула ж я уві сні!»
Вниз з труни вона зступає...
Ах!.. й обоє вже ридають.
Він її на руки взяв,
Наверх з темряви підняв
І, в розмові між собою,
В путь назад спішать обоє.
І тут чутка понеслась:
Дочка царська вже знайшлась!

Вдома в пору ту без діла
Лиха мачуха сиділа
Перед дзеркальцем своїм
І бесідувала з ним,
Мовлячи: «Чи ж я миліша,
Всіх рум’яніша й біліша?»
Каже дзеркальце їй так:
«Ти прекрасна, скаже всяк;
Та царівна все ж миліша,
Все ж рум’яніша й біліша».
Лиха мачуха умить,
Встигши дзеркальце розбить,
Просто в двері полетіла
І царівну там зустріла.
Тут її печаль взяла
І цариця відійшла.
Лиш її похоронили,
То й весілля учинили.
Єлисей в щасливий час
З царівною обвінчавсь;
І ніхто з початку віку,
Не знав учту так велику;
Я там був, мед пиво пив,
Та лиш вуса обмочив.

(Переклад Наталі Забіли)
Додав: Admin1 | Переглядів: 2264
Всього коментарів: 0

Контакти
  (032) 247-03-37
  :) 
(093) 46-46-831
   (097) 215-40-46
  kotygoroshko.com.ua
  info@kotygoroshko.com.ua
з 10:00 по 19:00
   субота - з 10:00 по 14:00
        неділя - вихідний
 Доставка по Україні

Кошик
Ваш кошик порожній

Школа Батьківства

Дозвілля
Наші партнери


kotygoroshko.com.ua © 2009-2017
Developed by softolab.com