Пошук
Навігатор
Інтернет-магазин
Статті
Розваги для дітей
Фото малят
Зворотній зв'язок

Спец. пропозиції

Наше опитування
Чи подобається Вам дизайн сайту?
Всього відповідей: 405
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0


Форма входу
Логін:
Пароль:


Головна » Розваги для дітей » Казки » Казки Олександра Пушкіна

Казка про мертву царівну і про сімох богатирів. Частина 1

Цар з царицею простився,
В путь-дорогу спорядився,
І цариця до вікна
Сіла ждать його одна.
З ранку жде-пожде до ночі,
В поле дивиться, аж очі
Розболілись від того,
Що виглядала його;
Милого не видно друга!
Тільки бачить: в’ється хуга,
Сніг спадає на поля, Вся білісінька земля.
Дев’ять місяців проходить,
З поля зір вона не зводить.
Ось в святвечір, в ніч таку,
Бог цариці дав дочку.
Рано вранці гість жаданий,
День і ніч так довго жданий,
З дальніх, врешті-решт, доріг
Цар-отець став на поріг.
На його вона зирнула,
Тяжко болісно зітхнула,
Захоплення не знесла,
І навіки відійшла.

Довгий час цар був невтішний,
Та як бути? й він був грішний;
Рік як сон пустий пройшов,
Іншу жінку цар знайшов.
Правду мовить, молодиця
Дійсно вже була цариця:
Білолиця, поставна,
Взяла й розумом вона;
Зате горда, вередлива,
Норовлива і ревнива.
А в посагу чарівне
Мала дзеркальце одне;
Дзеркальце властивість мало:
По-людському розмовляло.
З ним одним вона була
І весела, і незла,
З ним привітно жартувала
І, красуючись, питала:
«Миле дзеркальце, скажи
Та всю правду покажи:
Чи ж на світі я миліша,
Всіх рум’яніша й біліша?»
Тут же дзеркальце їй так:
«Ти, звичайно, знає всяк;
Ти, царице, всіх миліша
Всіх рум’яніша й біліша».
І цариця реготать,
І пальцями тріскотать,
І поводити плечима,
І підморгувать очима,
І крутитись на боки,
Милуючись залюбки.

Але молода царівна,
Розцвітаючи нестримно,
Поміж тим росла, росла,
Піднялася – й розцвіла,
Чорнобрива, білолиця,
Вдачі ніжної дівиця.
Королевич молодий,
Єлісей, жених був їй.
Сват приїхав, цар дав слово,
І вже посаг наготові:
Сім міст з місцем для торгів
Та сто сорок теремів.

В дівич-вечір, як годиться,
Наряджаючись, цариця
Перед дзеркальцем своїм,
Перемовилася з ним:
«А чи ж я, скажи, миліша,
Всіх рум’яніша й біліша?»
Ну а дзеркальце ж їй як?
«Ти прекрасна, знає всяк;
Та царівна всіх миліша,
Всіх рум’яніша й біліша».
Тут цариця як скакне,
Та як ручку замахне,
Та по дзеркальці як стукне,
Та підбором як притупне!..
«Ах, огидливе ти скло!
Брешеш це мені на зло.
Як змагатись їй зі мною?
Я в ній дурість заспокою.
Бач яка вже підросла!
Лицем білим, бач, взяла:
Мати з черевом носилась
Та на сніг лише й дивилась!
Ну скажи: як можна їй
Рівня буть красі моїй?
Признавайся: я найкраща,
Обійди все царство наше,
Хоч весь світ.
А чи не так?»
Тут же дзеркальце їй так:
«А царівна все ж миліша,
Все ж рум’яніша й біліша».
Робить нічого. Вона,
Чорних заздрощів сповна,
Люстро кинувши під лавку,
Кличе до себе Чорнявку
І велить негайно їй,
Хатній дівчині своїй,
Завести царівну в пущу
І живу, зв’язавши в гущі,
Під сосною кинуть там –
На поживлення вовкам.

Чорт чи спинить бабу гнівну?
Спорить нічого. Царівну
В ліс Чорнявка повела,
З нею в даль таку зайшла,
Що царівна догадалась,
І до смерті налякалась,
Молить: «Доле ти моя!
Скажи, в чому ж винна я?
Не губи мене, дівице!
Коли буду я цариця,
То віддячу я тобі».
Маючи любов в собі,
Та не вбила, не зв’язала,
Відпустила і сказала:
Бог з тобою, будь же з ним».
А сама вернулась в дім.
«Що? – сказала їй цариця, -
Де красуня та, дівиця?»
– В лісі там стоїть одна, –
Дає відповідь вона, –
Міцно зв’язані їй лікті;
Попадеться звірю в кігті,
Менше буде їй страждать,
Легше буде помирать.

І гуляти чутка стала:
Дочка царська десь пропала!
Тужить бідний цар по ній.
Єлисей же молодий,
Помолившись ревно богу,
Відправляється в дорогу,
У далекий світ скакать,
Наречену там шукать.

Наречена ж молодая
В лісі до зорі блукає.
Так вона все йшла та йшла
І на терем набрела.
Пес назустріч з гавком скочив,
Та замовк і гратись хоче;
У ворота йде вона
На подвір’ї тишина.
Пес біжить за нею, грає,
Вона поділ підбирає
І на ґанок піднялась,
За кільце дверне взялась;
Двері тихо відчинились,
І царівна опинилась
У світлиці, в хоромах;
Лавки всі у килимах,
Під святими стіл із дуба,
В кахлях все - лежанка й груба.
Бачить дівчина, що тут
Люди лагідні живуть;
Знать, не буде їй тут кривдно!
Та нікого все не видно.
Дім царівна обійшла
Все до ладу привела,
Засвітила богу свічку,
Затопила жарко пічку,
На піл в запічок пішла
І тихенько там лягла.

Час обіду наближався,
Тупіт у дворі роздався,
Входять сім богатирів,
Сім рум’яних вусанів.
Старший мовив:
«Що за диво!
Все так чисто і красиво.
Хтось наш терем прибирав
Та господарів чекав.
Хто ж? Ти вийди й покажися,
З нами чесно подружися.
Якщо літній чоловік,
Дядьком будеш нам навік,
Якщо хлопець ти рум’яний,
Братик будеш нам названий.
Як старенька – будем знать
І матір’ю величать.
Якщо красная дівиця –
Будеш мила нам сестриця».

І царівна підійшла,
Їм пошану віддала,
В пояс низько поклонилась,
Вибачаючись, шарілась,
Що у гості, мов, зайшла,
Хоч й не прошена була.
Вмить по вимові впізнали,
Що царівну в домі мали;
Посадили у куток,
Підносили пиріжок,
Чарку повну наливали
І на таці подавали.
Від зеленого вина
Відмовлялася вона;
Пиріжок лиш розломила
Та кусочок відкусила,
І з дороги відпочить
Стала дозволу просить.
Відвели вони дівицю
Наверх в сонячну світлицю
І залишили одну
Готуватися до сну.

День за днем іде, мелькає,
А царівна молодая
Все у лісі, у братів,
У семи богатирів.
Перед ранньою порою
Брати дружною юрбою
Виїжджають погулять,
Сірих качок пострілять,
Руку праву звеселити,
Сарацина в полі збити,
Чи башку з плечей умить
У татарина скосить,
Чи у лісі погуляти
І черкеса звідти гнати.
Господинею вона
В теремі в той час одна
Прибере і приготує.
Не перечить їм, шанує,
Вони її бережуть.
Так за днями дні ідуть.

Брати милу ту дівицю
Полюбили. Раз в світлицю,
Як ще досвітки були,
Усі семеро зайшли.
Старший мовив їй: «Дівице,
Знаєш: всім ти нам сестриця,
Всі ми семеро, тебе
Всі ми любим, за себе
Кожний з нас узяти радий,
Як же бути, бога ради
Примири, ласкава будь
Одному за жінку будь,
Іншим ніжною сестрою.
Що ж хитаєш головою?
Чи даєш відмову нам?
Чи не ті купці на крам?»

«Ой ви, молодці завидні,
Братики мої ви рідні, -
Мовить так царівна їм,-
Гнівом бог нехай своїм,
Як брешу, скарає мене.
Бути як? Я ж наречена.
Усі рівні ви мені,
Всі розумні, показні,
До вас всіх любов велика,
Та я іншому навіки
Віддана. Коханий мій
Королевич молодий».

Брати мовчки постояли,
Потилиці почерсали.
«Запитать не гріх, а ти –
Старший мовив, - нас прости.
Коли так, не заїкнуся
Вже про те». – «Я не гнівлюся, –
Тихо мовила вона, –
І відмова не вина».
Женихи їй поклонились,
Потихеньку віддалились,
І у згоді, як було,
Далі їх життя пішло.

(Переклад Наталі Забіли)
Додав: Admin1 | Переглядів: 3000

Контакти
  (032) 247-03-37
  :) 
(093) 46-46-831
   (097) 215-40-46
  kotygoroshko.com.ua
  info@kotygoroshko.com.ua
з 10:00 по 19:00
   субота - з 10:00 по 14:00
        неділя - вихідний
 Доставка по Україні

Кошик
Ваш кошик порожній

Школа Батьківства

Дозвілля

kotygoroshko.com.ua © 2009-2017
Developed by softolab.com